З Володимиром Захаровичем ми дружили чимало років. Щира людина, порядна, безкорисна.
Дуже любив дітей. Пригадую такий епізод. Я приїхав до нього на базу у Новомосковськ разом із сином. Захарович довго тримав його на руках, а потім пішов у місто за цукерками.
Суто бійцівських якостей йому не вистачало, він сам про це казав. Дуже любив сам процес - гру.
Бував й я у Гавриленка у Херсоні, бачив, як він тренує дітей. Він для них робив усе, навіть більше.
Будемо завжди пам"ятати Володимира Захаровича Гавриленка.
Роман Котляр